неділю, 28 квітня 2013 р.

"Не я б'ю - верба б'є. За тиждень - Великдень"

          
           


         Поступово збігає Великий піст. Люди з нетерпінням чекають, коли нарешті прийде останній перед Великоднем тиждень, що має кілька назв: Чистий, Жилавий, Білий, Вербний, Цвітний... Як ми знаємо, верба - дерево здавна шановане в нашого народу,- "бо воно щонайскоріше сповіщає прихід весни". Відтак на Вербну неділю в усіх церквах відбувається врочистий обряд посвячення ритуальних галузок. Після богослужіння, на яке сходилися діти і дорослі - "бо гріх не піти до церкви, як святять вербу," - батюшка скроплював гілочки свяченою водою.
       Особливо   нетерпілося дітям, бо остання вербна неділя посту - "то їхнє свято". Напередодні, себто у суботу,  діти і підлітки йшли на узлісся, щоб заготовити вербових галузок і принести їх до церкви. І саме діти намагалися першими взяти свячені гілочки, вважаючи, що кому дістанеться найбільша - "той буде найщасливішим". При цьому годилося відщипувати пухнастого котика і проковтнути його - "щоб горло не боліло". Кому діставалася гілочка без листків або суха, то вважали, що в господарстві не вестимуться вівці. 
        Повернувшись з відправи, більші галузки втикали біля дороги чи на городі - "щоб свячене дерево пустило глибоке коріння". Від того, очевидно, вкраїнські села потопали у вербах. Посвячену вербу затикали також у хлівах і стайнях - "щоб нечиста не правувала, а верба захищала хату, хлів, двір од грому та пожежі".
      Крім того, з найдрібніших галузок чи листочків робили навар або горілчану настоянку й лікували нею головний біль, пропасницю, гарячку, шлункові хвороби, заживляли рани на тілі, натиралися при ревматизмі. Такою настоянкою і зцілювали домашніх тварин.
       В цей святковий день не боляче били вербою один одного та знайомих і не знайомих людей,  промовляючи: "Не я б'ю - верба б'є. За тиждень Великдень".


                    Прийде Вербниця - назад зима не вернеться //Скуратівський В. Святвечір: нариси-дослідження у двох книгах/ В. Скуратівський. - Кн.1 - К.: "Перлина", 1994.- С.171-172.

четвер, 25 квітня 2013 р.

"Чорнобиля несеться чорний вітер, і чорний біль торкається сердець"

       
 Зойкнула земля чаїним криком:
  - Сину, вбережи, сину, захисти!.."  

Чорнобиль... Чорний біль нашої землі... І скільки б не минуло років, все одно це слово полум'янітиме чорним вогнищем скорботи.  



До 27-ї річниці Чорнобильської трагедії у районній бібліотеці пройшов прес-репортаж:    
    "Чорнобиля несеться чорний вітер, і чорний біль торкається сердець". 
       Завідувачка відділом обслуговування Галина Корнійчук ознайомила присутніх учнів ЗОШ № 2 райцентру  зі страшні подіями тієї квітневої ночі, коли на Чорнобильській атомній електростанції стався вибух реактора.
    Присутні запалили свічку пам'яті і вшанували хвилиною мовчання загиблих пожежників, що першими стали до бою з непокірним реактором.


  

   




   



       

Майстер-клас з Андрієм Бондаруком


       В Рожищенському краєзавчому музеї відбувся майстер-клас з писанкарства для бібліотечних працівників району. Своїми вміннями і навичками з розписування Великодніх писанок поділився відомий волинський писанкар  Андрій Бондарук.

 

 

 


                 



четвер, 18 квітня 2013 р.

Тренінг-навчання для бібліотекарів переможців програми "Бібліоміст"

   

             XXI століття - час інформації, нових наукових знань, нових інформаційних технологій.  Перед сучасними бібліотеками відкриваються нові можливості, збільшується потік інформації і сучасні технології накладають певну відповідальність на бібліотечних фахівців за виховання інформаційної культури своїх користувачів, що передбачає вільну орієнтацію в сучасних джерелах інформації, навички роботи з комп'ютером, оволодіння культурою спілкування та читання.
       З метою підвищення фахового рівня працівники Рожищенської ЦБС неодноразово брали участь у навчальних семінарах, тренінгах. Так нещодавно на базі тренінгового центру Волинської державної обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки відбувся тренінг "Публічні бібліотеки - мости електронного урядування" для групи бібліотекарів бібліотек-переможців конкурсів Програми "Бібліоміст". На тренінгу були присутні працівники центральної районної бібліотеки для дорослих, районної дитячої бібліотеки та бібліотек-філій сіл Кременець, Березолуки, смт. Дубище.

   

  

  

  

 


понеділок, 15 квітня 2013 р.

Поет, гуморист, казкар

  


МИХАЙЛО ДМИТРОВИЧ ХИЖКО

(1923 - 1986 рр.)






             Є люди, які живуть і після смерті у своїх справах. Вони невмирущі, бо залишили після себе добрий слід. Таким був Михайло Хижко, що прославив Волинський край поетичним словом. У ці квітневі дні йому виповнилося б 90!
          За професією - агроном, а за покликанням - гуморист. Він дуже любив життя, людей. Притягував до себе дотепністю та веселим сміхом. У спілкуванні з оточуючими шукав теми для своїх творів, у яких гострим дотепним словом висміював ледарів, злодіїв, пияків, але з теплом писав про працьовитих і дбайливих господарів.
            За  життя  Михайло   Дмитрович  встиг  видати дві книжки "Трухлявий пень"   ("Каменяр", 1965) та "Заздрісний гарбуз" ("Бібліотека "Перця", 1974). Вже після його трагічної смерті, що сталася 2 липня 1986 року, було видано ще дві - "Сміх і гріх" (МП"ГРАНОСЛОВ" Волинської організації Спілки письменників України, 1993) та "Загадки з бабусиної грядки" ("Веселка", 1988).

             

                

     З нагоди 90-річчя від дня народження Михайла Хижка у літературно-мистецькій вітальні "Світ прекрасного"  відбувся вечір- спогад "Поет, гуморист, казкар". Гостями заходу стали українські поети, члени Національної Спілки письменників України Василь Степанович Гей та Іван Іванович Чернецький. Вони завітали в Рожище, щоб поділитися спогадами про свого колегу по перу Михайла Хижка. Щирі слова вдячності на адресу гостей та організаторів заходу прозвучали від заступника директора обласної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки Євгенії Олексіївни Євтушок та шанувальниці поетичного слова, активної читачки бібліотеки Іди Михайлівни Войтюк.
       Присутні заходу - студенти ветколеджу, учні ЗОШ №2, вчителі, викладачі, працівники культури - отримали велике задоволення, слухаючи гуморески ювіляра у майстерному виконанні поета Василя Гея та керівника драматичного гуртка клубу с. Кременець  Миколи  Репецького. За підтримки  обласної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки для користувачів районної бібліотеки організована книжкова виставка "Веселе слово Михайла Хижка", де представлені твори гумориста та література про нього.


       

        

       

       

       

       





понеділок, 8 квітня 2013 р.

Щоб Гаврило хати не спалив

     

             Наступне після Благовіщення свято - Благовісника. Його відзначають 8 квітня. За церковним календарем це Собор Архангела Гавриїла (по народному - Гаврила).  Гавриїла вшановували як володаря блискавок. Адже після Благовісника грім буває частим гостем. 
      За народними уявленнями, небесний грім - то звуки од колісниці, на якій святі полюють за чортами, а блискавки - лише постріли в нечестивців. Відтак, якщо вогненна стріла влучала в чиюсь будівлю, або людину, то це "Божа кара" тим, "хто согрішив на цьому світі".
  Щоб відвернути зловісну силу, люди вдавалися до різних дійств - запалювали страсні свічки, обкурювали свяченим зіллям й водою хату та господарські будівлі, викидали на подвір'я коцюбу чи лопату, якою саджають хліб, читали різноманітні молитви й заклинання. 
        В народі вірили, що грім та блискавки "пробуджують землю". Тому селяни в цей день несли насіння зернових на посвяту і, повернувшись з церкви, перемішували його з рештою збіжжя. Під цю пору починали ранню сівбу яровини, зокрема ячменю та вівса.
        В цей день люди не працювали, а хто нехтував такою засторогою - тому "Гаврило хату підпалить". 

             Щоб Гаврило хати не спалив// Скуратівський В. Святвечір: нариси-дослідження у двох книгах/ В. Скуратівський. Кн. 1.- К.: "Перлина", 1994.- С. 162-163

неділю, 7 квітня 2013 р.

Благовіщення Пресвятої Богородиці

        Благовіщення Пресвятої Богородиці, яке припадає на 7 квітня, вважається одним із найбільших весняних свят. Воно символізує остаточний прихід весни.
          До цього свята ставилися з особливою шаною, оскільки вважали, що "Бог у цей день благословляє всі рослини", а відтак було за великий гріх братися за будь-яку роботу. Існує повір'я, що навіть птиці на Благовіщення не в'ють гнізда. Літні люди вірили, що все народжене в цей день має ганж: "від благовісного теляти добра не ждати", а "знесене яйце обов'язково буде бовтливе"...
Щоб град під час жнив обійшов стороною ниву, поліщуки на Благовіщення закопували в кінці лану просковку, яку спеціально освячували в церкві. Такий виріб прирівнювався до йорданської води. Її змішували із землею й висівали на чотирьох кутках ниви - "щоб обминала дощова хмара та град не побив посівну". Пасічники ж підгодовували "святою водою" бджіл, а ворожки давали її хворим від пропасниці.
     Здавен на Україні був звичай випускати на волю птахів. Городяни для такої оказії спеціально купляли на ринку сільце з пернатими і, повернувшись з благовіщенської відправи, відчиняли дверцята в клітках. Селяни виганяли котів з хат, спускали з ланцюгів псів й вигонили з приміщень худобу - "щоб чули весну й самі про себе дбали".
    Селяни вважали, що від Уведення і до Благовіщення "земля відпочиває та сили набирається", тому намагалися протягом цього часу не рушити її.
          У цей день уважно стежили за погодою:
     Яка погода на Благовіщення, така і на Великий День
     Якщо на Благовіщення лежить сніг - літо неврожайне.
Благовіщення без ластівок - холодна весна.
Коли досвіт на Благовіщення без вітру й тепла - буде гарний врожай.
Туманний ранок - повіддя на річках.
На Благовіщення півень на порозі нап'ється, то на Юрія (6 травня) віл напасеться.
    
 І все ж застережливі хлібороби попереджали: "На Благовіщення зими не лай, а сани не ховай".
        
      На Благовіщення зими не лай// Скуратівський В. Святвечір: нариси-дослідження у двох книгах. / В. Скуратівський. Кн.1.- К.: "Перлина", 1994.- С.157-162.       

середу, 3 квітня 2013 р.

Пам'яті Олекси Ошуркевича

                                
                      Олекса Ошуркевич 
                          (1933-2010 рр) 

відомий український дослідник народної культури, фольклорист, етнограф, заслужений працівник культури України, лауреат Всеукраїнської премії імені Павла Чубинського.
        
   
         Народився 1 квітня 1933 року в містечку Берестечко Горохівського району Волинської області. Навчався на філологічному факультеті Львівського державного університету ім. І. Франка. У 1955 році вперше поїхав у фольклорну експедицію від Львівського відділення Інституту суспільних наук. Протягом багатьох фольклорних експедицій досліджував лірницьку традицію волинського Полісся і записав багато унікальних творів цього регіону. 
        З 1984 року працював у Волинському краєзнавчому музеї, завідував відділом етнографії, займався екскурсійною, виставковою роботою, читав лекції, збирав експонати. Написав понад 500 наукових статей і розвідок.
       З нагоди 80 - річчя від дня народження Олекси Ошуркевича працівниками відділу обслуговування організована тематична поличка "Невтомний дослідник фольклору", де представлені його твори:  "До джерел" (2008), "Мелодії червоної калини" (2011), "З фольклорної криниці" (2006), "Пісні з Волині" (1970), "Пісні з Колодяжна" (1998), "Там, під Берестечком" (2009), біобіліографічний покажчик "Олекса Ошуркевич: до народних джерел" (2011).