Поступово збігає Великий піст. Люди з нетерпінням чекають, коли нарешті прийде останній перед Великоднем тиждень, що має кілька назв: Чистий, Жилавий, Білий, Вербний, Цвітний... Як ми знаємо, верба - дерево здавна шановане в нашого народу,- "бо воно щонайскоріше сповіщає прихід весни". Відтак на Вербну неділю в усіх церквах відбувається врочистий обряд посвячення ритуальних галузок. Після богослужіння, на яке сходилися діти і дорослі - "бо гріх не піти до церкви, як святять вербу," - батюшка скроплював гілочки свяченою водою.
Особливо нетерпілося дітям, бо остання вербна неділя посту - "то їхнє свято". Напередодні, себто у суботу, діти і підлітки йшли на узлісся, щоб заготовити вербових галузок і принести їх до церкви. І саме діти намагалися першими взяти свячені гілочки, вважаючи, що кому дістанеться найбільша - "той буде найщасливішим". При цьому годилося відщипувати пухнастого котика і проковтнути його - "щоб горло не боліло". Кому діставалася гілочка без листків або суха, то вважали, що в господарстві не вестимуться вівці.
Повернувшись з відправи, більші галузки втикали біля дороги чи на городі - "щоб свячене дерево пустило глибоке коріння". Від того, очевидно, вкраїнські села потопали у вербах. Посвячену вербу затикали також у хлівах і стайнях - "щоб нечиста не правувала, а верба захищала хату, хлів, двір од грому та пожежі".
Крім того, з найдрібніших галузок чи листочків робили навар або горілчану настоянку й лікували нею головний біль, пропасницю, гарячку, шлункові хвороби, заживляли рани на тілі, натиралися при ревматизмі. Такою настоянкою і зцілювали домашніх тварин.
В цей святковий день не боляче били вербою один одного та знайомих і не знайомих людей, промовляючи: "Не я б'ю - верба б'є. За тиждень Великдень".
Прийде Вербниця - назад зима не вернеться //Скуратівський В. Святвечір: нариси-дослідження у двох книгах/ В. Скуратівський. - Кн.1 - К.: "Перлина", 1994.- С.171-172.
.jpg)
