Практикум для бібліотек-філій

На базі Рожищенської міської бібліотеки методистом ЦБС Катериною Олексюк проведено практикум "Основні вимоги щодо обліку та обробки документів" для бібліотек Дубищенської селищної, Носачевичівської, Крижівської, Руднянської та Топільненської сільських бібліотек.

На практикумі розглядалися основні аспекти обліку книжкового фонду, ведення Інвентарної Сумарної книг, переведення фонду на УДК, опрацювання літератури, отриманої з Українського Інституту книги, очищення фонду від застарілої та зношеної літератури, ведення абеткового каталогу. В роботі практикуму активну участь взяла директор ЦБС Світлана Осипчук. Заняття були насиченими та мали дискусійний характер.

               

                

"Просвітитель, меценат, великий гуманіст"

    

   Україна звільниться від свого упадку та стане державою могутньою, з'єднаною, величавою... Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і згода будуть панувати в ній. Все те буде, як я кажу, тільки треба молитися,  щоби Господь Бог і Мати Божа опікувалися все нашим народом, який стільки витерпів. 

                                                  Андрей Шептицький

29 липня 2020 року ми  відзначаємо 155-річчя від дня народження видатного українського церковного та суспільного діяча, одного із найбільших прихильників українського православно - католицького єднання 
Андрея Шептицького.

Праведник віри - таким знають Митрополита Шептицького в усьому світі, адже під час Другої світової війни він власними зусиллями врятував сотні єврейських родин від неминучої смерті. А для української церкви Митрополит Андрей - одна з найвеличніших постатей. Його вчинками завжди керували любов та правда, і, мабуть, саме тому Андрей Шептицький здобув загальну повагу. У 36-річному віці  він очолив Українську греко-католицьку церкву і був її очільником до кінця свого життя. Митрополит Андрей першим із ієрархів почав використовувати у спілкуванні з вірянами народну мову, першим почав правити богослужіння українською. І можна стверджувати беззаперечно: Андрей Шептицький був людиною великої сили волі, патріотом  своєї країни, який заповідав своїм нащадкам: "Не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою й невтомною працею любіть Україну..."

Пропонуємо познайомитися з Митрополитом Шептицьким 
через цікаві факти його життя:

- Походив з однієї із найбільш знаних у Львові родин - графів Шептицьких, старовинного українського роду, який у ХІХ столітті полонізувався і перейшов на латинський обряд. Був багатий, але став монахом.

- У Андрея Шептицького була юридична освіта, відтак батьки бачили саме у цьому велике майбутнє сина. Втім, сам майбутній Митрополит серйозно роздумував про чернецтво і через це вирушив у Рим до Папи Лева XII. Саме Папі Римському Шептицький розповів про своє бажання йти у монастир Василіянського Чину. папа у той час мав грандіозні плани щодо УГКЦ і тому благословив рішення Шептицького піти у монастир. У 1900 році Папа оголосив Андрея Шептицького Митрополитом Галицьким, і відтоді розпочався розвиток греко-католицької церкви а Україні, зокрема у Галичині.

 - Упродовж діяльності Митрополита у Львові між 1901 і 1944 - ми роками в Галичині сім разів мінялися господарі: австрійці, росіяни,, українці, поляки, совіти, німці і знову совіти.
- Митрополит не любив фотографуватись. Скільки ж зусиль довелося докласти його оточенню, зокрема його братові Климентію Шептицькому, щоб зробити постановочну світлину. останній навіть інколи вдавався до маленьких хитрощів - зненацька ловив момент.
- Однак попри важкі роки підпілля УГКЦ, нищення документів та архівів, усе ж збереглося досить багато світлин родини Шептицьких - Фредрів, дитячі фотографії майбутнього глави УГКЦ, світлини з різних періодів життя Андрея Шептицького.
- Найбільшим політичним досягненням Андрея Шептицького стала в 1914 році домовленість із польською стороною про виборчу реформу, яка б збільшила політичне представництво українців у Галицькому сеймі. Здійснити її завадила війна. 

- Завдяки старанням Митрополита Ватикан визнав УНР 1919 року.

- Турбувався про освіту, був щедрим меценатом.

- Профінансував створення Народної Лічниці у Львові, а також сиротинця. Для утримання сиротинця віддав гроші, які отримав як пожертву від Папи Бенедикта XV.

- Подарував дитячій патріотичній організації "Пласт" свій маєток у Підлютому для літніх таборів.

- Віддав свою приватну колекцію на заснування Українського національного музею - 5 кімнат у митрополичих палатах, а в 1911 році придбав для музею цілий будиночок на сучасній вулиці Драгоманова.

- Зініціював і заснував Земельний банк у Львові, підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств "Просвіта", "Рідна школа", "Сільський господар".
- На початку Голодомору видав послання - протести проти штучного голоду в Українській РСР.
- Засуджував нацизм і рятував євреїв. Написав листа голові СС Гайнріхові Гіммлеру, протестуючи проти вбивств євреїв і скаржачись, що до цього змушують українських поліцаїв.

-  Митрополит рятував єврейський народ не тільки особисто, а й опосередковано, завдяки своїй твердій моральній позиції, яка впливала на вчинки інших людей. Організував таємне вивезення 2000 дітей євреїв 14 серпня 1944 року. Їх переховували у крипах, у монастирських школах, сиротинцях Львова та околиць. То був надзвичайно відважний вчинок. Хоча, не просто вчинок, а ціла рятувальна операція, яка не має аналогів у історії Другої світової. Більше 240 українських священників ризикували своїм життям, переховуючи та надаючи допомогу євреям.
До речі, американська організація боротьби з антисемізмом нагородила Андрея Шептицького за "відвагу та героїзм у порятунку євреїв" у часи Другої світової війни, хоча й робив це Митрополит точно не задля нагород...

З нагоди 155-річчя від дня народження Митрополита Андрея Шептицького працівники відділу обслуговування центральної районної бібліотеки презентують книжкову виставку "Митрополит Андрей Шептицький - апостол українського державотворення"

та пропонують переглянути художній кінофільм "Владика Андрей" на нашій сторінці у Фейсбук або https://www.youtube.com/watch?v=6GBSAmmJaAg

"Духовні скарби України"

28 липня - у День пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира - 
 українці святкують  День Хрещення Київської Руси - України.

Це державне свято, яке було засновано 25 липня 2008 року Указом третього Президента України Віктора Ющенка. Відзначається щорічно 28 липня.

Коротенький екскурс в історію. Для утворення сильної, єдиної держави потрібна була державна релігія. У княжій столиці жили іудеї, мусульмани, існувала велика християнська громада. І кожний вихваляв свою віру. Та повернувшись із Візантії, князь Володимир знав напевне, що Русь буде християнською. У літописі ця подія датована 988 роком, що традиційно вважається початком запровадження християнської релігії. Частина населення Русі чинила опір нововведенням і деякий час лишалася відданою вірі своїх батьків і дідів (язичництву). Тому християнство на Русі запроваджували примусово. Цей процес тривав кілька століть.

Щоб закріпити нову релігію, князь наказав будувати церкви й ставити їх на тих місцях, де раніше стояли ідоли (язичницькі боги).

Головною причиною прийняття візантійського різновиду християнства в Київській Русі стало те, що ця релігійна практика освячувала княжу владу й усебічно відстоювала її авторитет (на відміну від римської, яка в середньовіччі боронила зверхність духовної влади над світською).

Значення прийняття православного християнства в Київській Русі:

- прискорення розвитку феодального землеволодіння (монастирі перетворювалися на великих феодальних землевласників);

- усебічний розвиток руської культури, освіти, моралі. при монастирях і церквах відкривалися школи, створювалися скарбниці духовних знань - бібліотеки;

- відбувся процес міжнародного визнання Київської Русі, передусім християнським світом.

                       (Новий довідник : Історія України. -  К.: ТОВ "КАЗКА", 2005.- С. 67-68)

З нагоди Дня Хрещення Київської Руси-України для читачів бібліотеки підготовлено книжкову виставку "Володимир Великий - князь Київський, творець Руси-України", з якою більш детально можна буде ознайомитися після завершення карантинних обмежень.

Його поезія у наших серцях

  
 
“Можна жити — хтозна скільки літ, 
І лишити тільки пустоцвіт. 
В мене ж дні наповнені були
Радістю натхненної бджоли...”

                                                  О. Богачук

 Олександр Теофілович Богачук (1933-1994 рр.) -   член Спілки письменників України, поет, драматург, перекладач, сатирик, журналіст,  людина всебічно обдарована, уродженець села Сокіл Рожищенського району.

Його чисту, дзвінку, земну поезію, його мелодійні, ліричні чуттєві вірші захоплено читаємо й перечитуємо знову і знову, і від цього вони стають ще більш улюбленими.
Пропонуємо черговий раз насолодитися поетичними творами нашого відомого земляка.  Бо  він і сьогодні з нами, серед нас. Не на портреті або у скульптурі, а у своїх віршах і наших серцях

         Батькова криниця

Край дороги батькова криниця,
Батькова джерельна глибина.
Чую, як водиченька - водиця
Дзвонить із невидимого дна.

Сплять натомлені тривоги,
Згасли проліски зірниць.
Дзвонять дзвони край дороги,
Дзвони батькових криниць .

                                              Край дороги батькова криниця, 

                                              Б'ється над криницею пташа.

                                              Чи води схотілося напиться?

                                              Чи то, може, батькова душа?

                                                                                     Край дороги батькова криниця,

                                                                                     Кличе причаститися мене.

                                                                                     Поклонився тихо, як годиться,

                                                                                     Джерело черпаю чарівне. 

                                                                                     Край дороги батькова криниця,

                                                                                     Край дороги, край села

                                                                                    Залишилась батькова криниця,

                                                                                     Як сирітонька сама... 
          Зацвіли черешні

Зацвіли черешні на високій кручі,
Знов пливуть у небо білі паруси.
А внизу, на схилах, явори дрімучі,
Велетні поліської краси.
А внизу, на схилах, явори дрімучі,
Велетні поліської краси.
Вітерець шепоче веселковим нивам,
І зелений гомін лине до села.
Збігла на долину стежечка грайлива,
І тебе до мене привела.
Збігла на долину стежечка грайлива,
І тебе до мене привела.
Зацвіли черешні на високій кручі,
Знов пливуть у небо білі паруси.
Я слова шукаю ніжні і жагучі,
Як в гаю пташині голоси.
Я слова шукаю ніжні і жагучі,
Як в гаю пташині голоси.
                                                                              Чим зміряю свою любов?
                                                                             Чим зміряю свою любов до тебе?
                                                                             Чи верховіттям зоряного неба?
                                                                             Чи глибиною моря-океану?
                                                                             Чи шириною сонячного лану?

                                                                              Нема на  світі ще такої міри,
                                                                              Щоб зміряти могла криницю віри,
                                                                              І вірності - джерельної святині,
                                                                              І горя у малесенькій сльозині...

                                                                              Я стверджую - собою і тобою:
                                                                              Любов лиш можна зміряти любов'ю. 

                       Гроза

     Бабахнулись лобами хмари,
     Мов круторогі дві отари -
     Аж іскри із очей.
     Задвиготіло. Застогнало.
    Захилиталося - і впало
    Невтриманим плачем.
    А вітровій собі регоче,
    Розбороняти їх не хоче:
    ай чубляться іще!
    Земля радіє дивним дивом,
    Смагою спраглою щасливо
    Цілується з дощем. 

                                                                                       Осінні квіти
                                                                         Осінні квіти -
                                                                                                  веселий сум.
                                                                         Осінні квіти -
                                                                                                  сумне тепло.
                                                                         Важкі тумани

                                                                                                  осінніх дум.
                                                                         Схилили сиво
                                                                                                  своє чоло.
                                                                        Осінні квіти -
                                                                                                  зоря весни,
                                                                        Яка майнула
                                                                                                 неначе мить.
                                                                        Ще хоч і сяє
                                                                                                 із далини,
                                                                        Але на землю
                                                                                                 уже летить.
                                                                        Несу я квіти.
                                                                                               Кому несу?
                                                                        Біліє сумно
                                                                                              веселий сміх.
                                                                        Не заплетеш їх
                                                                                                собі в косу,
                                                                       У ній  немало
                                                                                                цвіте своїх


                             *** 
  Чим далі ти від мене, тим міцніше
  Кохання наші з'єднує серця...
  А в декого буває часом інше:
  мов павутинка,
  рветься нитка ця.
                                                                         І, може, довго слід від рани серця
                                                                         Носити буде хтось із них, а втім:
                                                                        Хай краще раз любов така порветься,
                                                                        Як мають бути
                                                                        Вузлики в житті.
                 Хапуга
Він має все.
І в хаті й коло хати
Гребе під себе лапами двома...
І кажуть люди:
"він на все багатий.
Одного тільки...
               совісті нема".                                                                     ОХ!
                                                                                        Ох, і примхлива та весна:
                                                                                        То вмить заплаче, то сміється,
                                                                                        То ніжно, ніжно мовчазна,
                                                                                        То грізним громом озоветься.
                                                                                        Ох, і примхлива та весна -
                                                                                        Така мінлива без упину.
                                                                                        До чого вдачею вона
                                                                                        Подібна на мою дружину!  

"Княгиня Ольга - одна із золотих сторінок нашої багатовікової історії"

24 липня за новим стилем православні християни святкують день пам'яті святої рівноапостольної великої княгині Ольги (у хрещенні Олени), бабусі Володимира Великого. Серед вітчизняних діячів, канонізованих церквою, за часом свого життя вона є першою з найдавніших святих Київської Русі. 

В аннали історії свята, рівноапостольна княгиня Ольга ввійшла одночасно і Святою, й Мудрою. Феномен цієї яскравої історичної особистості полягає не тільки й не стільки в тому, що то була перша та єдина жінка, яка зуміла втримати великокнязівський скіпетр і тривалий час успішно правити у Київській державі. Їй належить визначальна роль у сполуці Русі язичницької з Руссю християнською, у реформуванні державного управління й утвердженні Київської держави у тогочасному християнському світі. У цьому відношенні вона є  la femme fatale (фатальна жінка) історії Русі.

Свята княгиня Ольга прийшла до влади після смерті князя Ігоря і була гідним правителем київської Русі біля 20 років, продовжуючи чинити значний політичний вплив і під час правління її сина – великого князя Святослава Ігоровича.   
Біографія Ольги сповнена цікавих моментів, що вказують на мудрість і сміливість цієї жінки. Їй довелося подолати довгий шлях від простої незнатної дівчини до правительки Давньоруської держави.  
Пропонуємо вашій увазі цікаві факти про княгиню Ольгу
 - Вперше згадка про Ольгу можна знайти в літописах під 903 роком, в оповіданнях про одруження Ігоря. На честь княгині також названі багато культурних пам’яток Росії (наприклад, Ольгинська Набережна)
- Донині суперечки істориків про походження Ольги не вщухають. Прихильники норманської теорії вважають, що Ольга має варязьке коріння, оскільки її ім’я відповідає імені Helga, поширене в Скандинавських країнах. Інші вчені вважають, що Ольга має слов’янське походження, а дослідники з Болгарії припускають, що Ольга родом не з Пскова, а з схожого за звучання міста Плиска, який колись був столицею Болгарії.
- Знайомство Ігоря і Ольги в деяких джерелах описується наступним чином: Ольга, переодягнена в чоловічий одяг, перевозила на човні київського князя Ігоря.
 -  Після того як 945 році древляни вбили князя Ігоря, княгинею Київської Русі стала Ольга, оскільки на момент смерті Ігоря їх син Святослав був ще зовсім малим для правління. В першу чергу Ольга вирішила помститись за смерть чоловіка і приборкати древлян. Можна сказати, що помста була «святим ділом» у часи язичництва. Одне старослов'янське прислів'я каже: «Хто не відомстить — за того Бог не відомстить», тому чим важча була помста, тим більша хвала була месникові.
Перша помста.  Після вбивства Ігоря древляни прислали 20 «найліпших мужів» до Ольги, вирішивши посватати її із їхнім князем Малом. Припливли посли до Києва човном по Дніпру і пристали під Боричевим. Ольга вдавано погодилась на пропозицію деревлян, і ніби заради честі послам наказала своїм підданим урочисто нести тих на човнах до її палацу. А тим часом у дворі уже була вирита яма, у яку, за наказом Ольги, було скинуто послів. Потім Ольга зійшла з палацу в них нахилившись над ямою запитала Чи добра вам честь? на що древляни відповіли: «Гірша нам смерть, ніж Ігореві». Тоді княгиня наказала закопати їх заживо.
Друга помста.  На другий раз Ольга попросила прислати їй найкращих мужів. Тоді древляни відправили до Києва найбільш знатних мужів — князівського роду, купців, бояр. Коли вони прибули до Ольги, вона наказала витопити баню для послів. Так і зробили. А коли посли милися, княгиня наказала запалити баню і всі згоріли в ній. Ось такою була друга помста Ольги.
Третя помста.  Третя помста Ольги також не обійшлася без хитрощів. Київське військо вже було готове до походу на Деревлянську землю. І знову Ольга звернулася до древлян зі словами: «Се вже йду я до вас. Тож готуйте медів багато у граді, де вбито мого мужа. Хай поплачу я над труною його і вчиню тризну мужеві моєму». Ольга з невеликою дружиною вирушила в путь. Поблизу міста Іскоростеня, на могилі чоловіка, наказала вона насипати величезний курган і чинити тризну. Деревляни пили, а Ольжині отроки прислуговували їм. Деревляни запитали Ольгу: «Де наші свати, що їх ми послали до тебе?». Вона відповіла, що вони йдуть сюди разом із київською дружиною. В язичеські часи на поминальному бенкеті не тільки пили, а й влаштовували змагання та воєнні ігрища. Цей стародавній звичай — битися, поминаючи померлих, у християнські часи викликав нарікання з боку церкви, що знайшло відображення у сповідальних запитаннях («а по мертвиці дрался?»). Ольга вирішила використати і цей давній звичай для помсти. Коли упилися древляни, спочатку звеліла княгиня отрокам своїм пити за них, а потім вбити їх. І посікли їх п'ять тисяч.
Четверта помста. 946 році Ольга вийшла з військом у похід на древлян. Проти киян виступило велике військо древлянське. Військо київське обложило головний город деревлян Іскоростень, мешканці якого вбили Ігоря. Ті стійко оборонялися, адже добре розуміли, що не буде їм пощади. Ця облога тривала цілий рік, але військо не могло здобути міста. Тоді Ольга відрядила послів до древлян із такими словами: «До чого ви хочете досидітися? Чи ви хочете всі з голоду померти, не згоджуючися на данину. Ваші гради вже взяті і люди давно обробляють свої ниви». На те городяни відповіли: «Раді б ми відбутися даниною, тільки ж ти за чоловіка загиблого жадаєш помститися». Ольга мовила так: «Я вже помстилася за чоловіка свого, коли прийшли ви до Києва, і вдруге, і втретє тоді, коли чинили тризну чоловікові моєму. Тому я вже не буду помсти чинити, а хочу, взяти потроху данини і, помирившись з вами, піду назад». Запитали деревляни: «Що ж ти бажаєш узяти в нас? Залюбки дамо тобі меду й хутра». Вона відповіла на це так: «Нині не маєте ви ані меду, ані хутра. Мені ж треба з вас небагато: дайте мені од кожного двору по троє голубів і по троє горобців. Бо не хочу я тяжкої данини накладати на вас, як ото чоловік мій, а свого прошу у вас малого. Знемоглися бо ви в облозі, тож дайте мені се мале». Деревляни погодились. Поназбирали з кожного двору по три голуби і горобці та з поклоном послали княгині. Те, що вона зажадала такої необтяжливої данини, не дало в них підозри. Адже ж бо спрадавна повелося у східних слов'ян віддавати на жертву богам саме птахів. На те, гадали, й потрібна княгині така данина. Тим часом Ольга пороздавала своїм воїнам голубів та горобців і наказала прив'язати до кожного трут, а як смеркне — трут підпалити й пустити птаство на волю. Так і зробили. Голуби полетіли до своїх голубників, горобці — під стріхи. І спалахнув Іскоростень з усіх боків одночасно. І не було жодного двора, де б не горіло, і не можна було погасити, бо палало з усіх боків. Тоді побігли люди з міста, а Ольга наказала воїнам їх ловити: одних убивати, а інших брати у полон. Так узяла княгиня місто хитрощами, старійшин його спалила, багато людей побила, декого віддала у рабство, а решту примусила платити тяжку данину. Ось так літописець Нестор у «Повісті минулих літ» розповів про початок князювання Ольги та її помсту древлянам.

- Княгиня Ольга була першою з правителів Русі, які прийняли християнство. Згідно з легендами, вона звернулася в православ’я в 957 році, прибувши до Константинополя, де в той час правив Костянтин VII.
- Княгиня Ольга була визнана святою рівноапостольною в 1547 р такої честі були удостоєні всього лише 5 жінок, в числі яких були Марія Магдалина і мучениця Апфія.
- Свята шанується не тільки в православній церкві, але і в католицькій.
- Святослав не поділяв релігійних поглядів своєї матері. Він все життя залишався язичником і більшу частину свого правління проводив у військових походах. Князь не схвалював ідею хрестити Русь, яку його мати так бажала здійснити. Однак це не завадило Ользі виховувати майбутнього київського князя Володимира I в християнському дусі. Символічно, але саме він і закінчив розпочату своєю бабусею справу – хрестив російські землі в 988 році.
- У Російської Православної Церкви існує нагорода, яка зветься Орденом святої рівноапостольної княгині Ольги. Княгиню також називають Богомудрою, оскільки її премудрість стала підставою для святості російських дружин.
  
За матеріалами:
 https://www.zahidknyga.com.ua/cikavi-fakty/pro-knyagynyu-olgu.html
 https://uk.wikipedia.org/wiki//Помста_княгині_Ольги_древлянам
 

З нагоди цієї дати працівники відділу обслуговування підготували перегляд літератури "Свята княгиня Ольга", де представили книги, в яких розкриваються головні віхи життя та діяльності київської княгині, а також подається широка панорама суспільно-політичного та культурного життя раннього періоду історії Київської Русі.

      

         

          

         

"Шахи - пробний камінь розуму"

20 липня - Міжнародний день шахів

Шахи – найдавніша гра, яка підкорила мільйони людей і сьогодні, незважаючи на величезну популярність комп’ютерів і смартфонів, не втрачає своєї актуальності. Шанувальники цієї гри стверджують, що шахи – не просто гра, а цілий світ інтелектуального дозвілля. 

 Гра в шахи - це стратегічна гра на спеціальній дошці, що має назву шахівниця й поділена на 64 світлі та темні клітини (поля), між 16 світлими (білими) і 16 темними (чорними) фігурами за встановленими для них правилами пересування.

Як одна з найпоширеніших спортивних ігор сучасності, поєднує в собі елементи мистецтва  (уяви), науки (логічно-точний розрахунок) і спорту. 

Гра не містить прихованої інформації. Кожен гравець починає гру маючи 16 фігур: одного короля, одного ферзя, дві тури, двох коней, двох слонів, а також вісім пішаків. Кожен з шести типів фігур рухається по-різному, найпотужнішим є ферзь, а найслабшим — пішак. Мета гри — поставити мат королю суперника, помістивши його під неминучу загрозу взяття. З цією метою гравці використовують свої фігури, щоб атакувати і брати фігури супротивника, водночас підтримуючи одна одну. Зазвичай трапляються розміни однієї фігури на еквівалентну фігуру супротивника, але гравці можуть і знаходити можливості для розміну однієї фігури на дві, або ж отримувати кращу позицію. Перемогти у грі можна не лише поставивши мат, але й змусивши супротивника здатися, або ж, для гри з обмеженням часу, якщо у суперника час закінчиться. Також існує кілька випадків, коли гра може закінчитися внічию. 
Це найстаріша гра, яка має давню історію. Вважають, що вона походить від стародавньої індійської гри чатуранга, яка, крім того, є ймовірним предком східних стратегічних ігор сянці, чангі і сьогі.

Шахи потрапили до Європи в IX столітті, внаслідок завоювань завоювань Омейядів в Іспанії. Фігури набули своєї нинішньої сили в Іспанії наприкінці ХV століття; правила стандартизовано в XIX столітті.

Міжнародний день шахів відзначається з 1966 року 20 липня. В цей день 1924 року була заснована Міжнародна Федерація шахів в Парижі. Гра дуже популярна і високо цінується у 178 країнах світу.
Шахи, відповідно постулату індійського містицизму, являють собою Всесвіт: чотири сторони шахівниці - чотири елементи: Земля, Повітря, Вогонь, Вода; чотири пори року та чотири темпераменти  людини.
Шанувальниками шахів були: Тамерлан, Наполеон, Вольтер, Петро І, Катерина ІІ, Франклін, Альберт Енштейн, Олександр Пушкін, Е. М. Ремарк, Михайло Старицький, Микола Лисенко, Павло Загребельний, Іван Драч та багато інших відомих людей. Марко Вовчок була членом Петербурзького шахового клубу.

Виставка- хобі "Шахи - пробний камінь розуму", яка присвячена Міжнародному дню шахів, розкриває цю гру, як мистецтво, як науку і спорт. По закінченні карантинних обмежень читачі бібліотеки зможуть ознайомитися з виставкою, а також випробувати себе у грі.

Книги, які "йдуть у люди"

Письменник, коли пише книгу, сподівається, що читачі її належно оцінять. Але кожен автор володіє певним рівнем майстерності, тому якісь твори читачі сприймають краще, а інші - гірше. Не всякому письменнику вдається втримати увагу читача до останньої сторінки. Чого не скажеш про письменника, журналіста, видавця, нашого земляка - уродженця села Рудка - Козинська Євгена Яковича Хотимчука, який нинішнього року відзначив  45 - річчя творчої діяльності. Його твори не затримуються на книжкових полицях нашої центральної районної бібліотеки,  вони, як кажуть в народі : "йдуть у люди". 

У творчому доробку письменника уже 13 книг. Автор пише про людей і для людей. 94 відсотки історій взяті з життя. І, як говорить сам автор: "Я усі свої твори пропускаю через себе, я цим живу". "Спокута", "Батькова хата" "Суд" "Іду до тебе",  "Рідна мати моя", "Байструк", "Калиновий щем", "Женила  сина Катерина" та інші, висловлюючись бібліотечною термінологією:  постійно "на руках", а за журналом "Люди і долі" у читальному залі бібліотеки - черга.

"Такі книги входять в історію, бо в них усе так ясно і зрозуміло, ніби то тобі особисто розказує якусь історію сільський хлопець біля хати. Але водночас в них така глибока істина, яка завжди провокує на роздуми"; "Коли читаєш Євгена Хотимчука, зустрічаєшся з начебто маленькими людьми з великими трагедіями. Але кожна прочитана річ закінчується на тональності світла", - такими є відгуки про творчість улюбленого письменника.

 У нашій  бібліотеці уже не раз проходили творчі зустрічі з Євгеном Яковичем, під час яких в залі  було "яблуку ніде впасти". Тепла, невимушена обстановка, цікаве і живе спілкування - такі враження залишилися у присутніх після зустрічі з гостем. Дуже хотілося б після завершення карантинних обмежень знову зустрітися з письменником-земляком. Ми впевнені, що знайдеться дуже багато! охочих прийти і поспілкуватися з цим веселим і приємним чоловіком.

А поки, бажаємо Євгену Яковичу Хотимчуку міцного здоров'я, творчого натхнення і бажання писати далі! І до нових зустрічей в Рожищенській центральній районній бібліотеці!