“Можна жити — хтозна скільки літ,
І лишити тільки пустоцвіт.
В мене ж дні наповнені були
Радістю натхненної бджоли...”
О. Богачук
Олександр Теофілович Богачук (1933-1994 рр.) - член Спілки письменників України, поет, драматург, перекладач, сатирик, журналіст, людина всебічно обдарована, уродженець села Сокіл Рожищенського району.
Олександр Теофілович Богачук (1933-1994 рр.) - член Спілки письменників України, поет, драматург, перекладач, сатирик, журналіст, людина всебічно обдарована, уродженець села Сокіл Рожищенського району.
Його чисту, дзвінку, земну поезію, його мелодійні, ліричні чуттєві вірші захоплено читаємо й перечитуємо знову і знову, і від цього вони стають ще більш улюбленими.
Пропонуємо черговий раз насолодитися поетичними творами нашого відомого земляка. Бо він і сьогодні з нами, серед нас. Не на портреті або у скульптурі, а у своїх віршах і наших серцях
Батькова криниця
Край дороги батькова криниця,
Батькова джерельна глибина.
Чую, як водиченька - водиця
Дзвонить із невидимого дна.
Сплять натомлені тривоги,
Згасли проліски зірниць.
Дзвонять дзвони край дороги,
Дзвони батькових криниць .
Край дороги батькова криниця,
Б'ється над криницею пташа.
Чи води схотілося напиться?
Чи то, може, батькова душа?
Край дороги батькова криниця,
Кличе причаститися мене.
Поклонився тихо, як годиться,
Джерело черпаю чарівне.
Край дороги батькова криниця,
Край дороги, край села
Залишилась батькова криниця,
Як сирітонька сама...
Зацвіли черешні
Зацвіли черешні на високій кручі,
Знов пливуть у небо білі паруси.
А внизу, на схилах, явори дрімучі,
Велетні поліської краси.
А внизу, на схилах, явори дрімучі,
Велетні поліської краси.
Вітерець шепоче веселковим нивам,
І зелений гомін лине до села.
Збігла на долину стежечка грайлива,
І тебе до мене привела.
Збігла на долину стежечка грайлива,
І тебе до мене привела.
Зацвіли черешні на високій кручі,
Знов пливуть у небо білі паруси.
Я слова шукаю ніжні і жагучі,
Як в гаю пташині голоси.
Я слова шукаю ніжні і жагучі,
Як в гаю пташині голоси.
Чим зміряю свою любов?
Чим зміряю свою любов до тебе?
Чи верховіттям зоряного неба?
Чи глибиною моря-океану?
Чи шириною сонячного лану?
Нема на світі ще такої міри,
Щоб зміряти могла криницю віри,
І вірності - джерельної святині,
І горя у малесенькій сльозині...
Я стверджую - собою і тобою:
Любов лиш можна зміряти любов'ю.
Гроза
Бабахнулись лобами хмари,
Мов круторогі дві отари -
Аж іскри із очей.
Задвиготіло. Застогнало.
Захилиталося - і впало
Невтриманим плачем.
А вітровій собі регоче,
Розбороняти їх не хоче:
ай чубляться іще!
Земля радіє дивним дивом,
Смагою спраглою щасливо
Цілується з дощем.
Осінні квіти
Осінні квіти -
веселий сум.
Осінні квіти -
сумне тепло.
Важкі тумани
осінніх дум.
Схилили сиво
своє чоло.
Осінні квіти -
зоря весни,
Яка майнула
неначе мить.
Ще хоч і сяє
із далини,
Але на землю
уже летить.
Несу я квіти.
Кому несу?
Біліє сумно
веселий сміх.
Не заплетеш їх
собі в косу,
У ній немало
цвіте своїх
***
Чим далі ти від мене, тим міцніше
Кохання наші з'єднує серця...
А в декого буває часом інше:
мов павутинка,
рветься нитка ця.
І, може, довго слід від рани серця
Носити буде хтось із них, а втім:
Хай краще раз любов така порветься,
Як мають бути
Вузлики в житті.
Хапуга
Він має все.
І в хаті й коло хати
Гребе під себе лапами двома...
І кажуть люди:
"він на все багатий.
Одного тільки...
совісті нема". ОХ!
Ох, і примхлива та весна:
То вмить заплаче, то сміється,
То ніжно, ніжно мовчазна,
То грізним громом озоветься.
Ох, і примхлива та весна -
Така мінлива без упину.
До чого вдачею вона
Подібна на мою дружину!
Зацвіли черешні
Зацвіли черешні на високій кручі,
Знов пливуть у небо білі паруси.
А внизу, на схилах, явори дрімучі,
Велетні поліської краси.
А внизу, на схилах, явори дрімучі,
Велетні поліської краси.
Вітерець шепоче веселковим нивам,
І зелений гомін лине до села.
Збігла на долину стежечка грайлива,
І тебе до мене привела.
Збігла на долину стежечка грайлива,
І тебе до мене привела.
Зацвіли черешні на високій кручі,
Знов пливуть у небо білі паруси.
Я слова шукаю ніжні і жагучі,
Як в гаю пташині голоси.
Я слова шукаю ніжні і жагучі,
Як в гаю пташині голоси.
Чим зміряю свою любов?
Чим зміряю свою любов до тебе?
Чи верховіттям зоряного неба?
Чи глибиною моря-океану?
Чи шириною сонячного лану?
Нема на світі ще такої міри,
Щоб зміряти могла криницю віри,
І вірності - джерельної святині,
І горя у малесенькій сльозині...
Я стверджую - собою і тобою:
Любов лиш можна зміряти любов'ю.
Гроза
Бабахнулись лобами хмари,
Мов круторогі дві отари -
Аж іскри із очей.
Задвиготіло. Застогнало.
Захилиталося - і впало
Невтриманим плачем.
А вітровій собі регоче,
Розбороняти їх не хоче:
ай чубляться іще!
Земля радіє дивним дивом,
Смагою спраглою щасливо
Цілується з дощем.
Осінні квіти
Осінні квіти -
веселий сум.
Осінні квіти -
сумне тепло.
Важкі тумани
осінніх дум.
Схилили сиво
своє чоло.
Осінні квіти -
зоря весни,
Яка майнула
неначе мить.
Ще хоч і сяє
із далини,
Але на землю
уже летить.
Несу я квіти.
Кому несу?
Біліє сумно
веселий сміх.
Не заплетеш їх
собі в косу,
У ній немало
цвіте своїх
***
Чим далі ти від мене, тим міцніше
Кохання наші з'єднує серця...
А в декого буває часом інше:
мов павутинка,
рветься нитка ця.
І, може, довго слід від рани серця
Носити буде хтось із них, а втім:
Хай краще раз любов така порветься,
Як мають бути
Вузлики в житті.
Хапуга
Він має все.
І в хаті й коло хати
Гребе під себе лапами двома...
І кажуть люди:
"він на все багатий.
Одного тільки...
совісті нема". ОХ!
Ох, і примхлива та весна:
То вмить заплаче, то сміється,
То ніжно, ніжно мовчазна,
То грізним громом озоветься.
Ох, і примхлива та весна -
Така мінлива без упину.
До чого вдачею вона
Подібна на мою дружину!
Немає коментарів:
Дописати коментар