Його долею була музика

4 липня 2020 року виповнюється 90 років від дня народження  Петра Григоровича Єпішева (1930-2009) - заслуженого працівника культури Української РСР (1972), нашого славетного земляка.

Петро Григорович народився 4 липня 1930 року в селі Нове Дубище Рожищенського району Волинської області. До школи ходив у Рожище. Після Другої світової війни закінчив Луцьке музичне училище (1947-1948 рр.). Грав на акордеоні, баяні. У 1951 -1953 роках служив в Радянській Армії під Находкою на радянсько - китайському кордоні в полку реактивних катюш. За службу отримав кілька похвальних грамот та іменний годинник. Після армії працював у Ківерцівському технікумі, у Турійському будинку культури . До Рожищ повернувся у 1959 році.

На початку 60-х зробив свій вибір, пов'язавши життя з музичним мистецтвом, бо любив музику, грав, а пізніше став знатним музикантом.  

"Був баяністом в районному Будинку культури, керував художньою самодіяльністю у Ківерцівському і Турійському районах, викладав музику в рожищенській середній школі.  А остаточно свій вибір зробив у 1964 році, ставши музичним керівником в дитячому садку № 1.

Коли Петро Григорович бере до рук улюблений інструмент і чарує музикою всіх, хто його слухає, в його добрих очах загоряються живі вогники. І освітлені натхненням, радістю від спілкування з прекрасним, дитячі личка, по-моєму, найкраща нагорода за роки творчих пошуків.

Вперше я побачила його на районній сцені будинку культури. Линула чарівна пісня у виконанні хорової капели вчителів. Пізніше я дізналася, що керує цією капелою Петро Григорович Єпішев. Він же і створив її ще у 1959 році. В 1973 році капелі було присвоєно звання народної, а Петру Григоровичу - заслуженого працівника культури. 

Незабаром доля розпорядилася так, що мені довелося пліч-о- пліч працювати з цією талановитою людиною. Петро Григорович став моїм першим наставником і помічником. Як хотілося мені працювати так, як він!.." (Зі спогадів Л. Петрусюк, музичного керівника Рожищенського дитячого садка № 1)

Новий подих, творчий злет відбувся в колективі Рожищенському Будинку культури, коли хор очолив високоосвічений фахівець, здібний організатор Петро Григорович Єпішев. Наповнив склад хору, поповнив репертуар складними музичними творами радянських композиторів: "Пісня про Леніна" (А. Холмінова на сл. Ю. Каменецького), "Мати Батьківщина" (О. Білаша на сл. М. Ткача) та інші. Глядачів полонила у виконанні хору українська народна пісня "Їхав козак за Дунай" в обробці В. Давидовського та інші пісенні твори народів СРСР.

Високу майстерність продемонстрували Рожищенські співаки на фестивалі самодіяльних мистецтв з нагоди 100-річчя від дня народження В. І. Леніна. І хор був удостоєний почесного звання "Народна самодіяльна хорова капела".

У 1972 році на музичному фестивалі, присвяченому 50-річчю утворення СРСР, капела стала Лауреатом і удостоїлася срібної медалі. А її керівнику присвоєно звання "Заслужений працівник культури Української РСР". 

Скільки довелося виїздити з концертами, брати участь у фестивалях, у звітах. Без хорової капели не обходився жоден концерт у районному будинку культури. Хорова капела була частим і бажаним гостем на фабриках і заводах, полях і фермах, де за чудові виступи не раз нагороджувалася гарячими оплесками. 

"Зима, повно снігу, мороз аж тріщить. До клубу під'їжджає трактор з причепом, встелений соломою. Учасники художньої самодіяльності вмощуються в соломі. Їдемо в Носачевичі на репетицію. Петро Григорович Єпішев з нами. Щоб дівчата не замерзли, щоб мали гарний настрій, бо ж за день потомилися на роботі, а тут ще й репетиція, Петро Григорович сипле жартами, розповідає анекдоти.

А як цікаво проводив репетиції! Він навчав нас не лише злагоджено співати, а й прищеплював любов до пісенного мистецтва, до всього прекрасного. І коли під час районного огляду нам вдалося безпомилково виконати свої партії і журі високо оцінювало наш виступ, очі Петра Григоровича просто сяяли.

Залюблений у пісню, талановитий, безвідмовний, галантний, глибоко інтелігентний - таким ми його знали. Треба було бачити, як він вітався на вулиці. Артистично, по-особливому схиляв голову, щиро усміхався, і це завжди заряджало доброю енергією. Так умів тільки він.

А ще Петро Григорович умів збирати гриби і майстерно їх солити. Був таким завжди енергійним, привітним, мав на стільки відкриту душу, що з кожним знаходив спільну мову.

Його долею була музика. Добра душа цієї людини увібрала всю її красу та невмирущість. Тільки тепер починаєш розуміти, що Петро Григорович щедро ділився цим скарбом з усіма, з ким зводило його життя". (Зі спогадів Лідії Миколаївни Супрун, мешканки села Носачевичі).

Про Петра Єпішева читаємо і у "Рожищенських мотивах": спогадах колишнього працівника культосвітньої ниви, енергійного митця, талановитого організатора, в минулому директора Рожищенської музичної школи, завідуючого відділом культури Валерія  Броніславовича Єфіменка. Автор з любов'ю і повагою згадує про багатьох колег, з якими довелося долати і труднощі, і незгоди, радіти творчим успіхам. В своїх спогадах він охоплює культосвітнє життя району на цікавих і захоплюючих прикладах.

" У Рожищах активізувалися репетиції хорів, що були справжньою окрасою як у селах, так і в райцентрі. Майже скрізь поновлювався репертуар, викладачі музичної школи - А. Литвин, М. Герес і ваш покірний слуга (В. Єфименко) писали свої пісні , художники - М. Савчук, М. Мамчук, Л. Хведчук писали нові картини і організовували виставки, А. Малярчук створив оркестр народних інструментів у Доросинях, хор районного Будинку культури під керівництвом П. Єпішова співав нові твори Мирослава Стефанишина, солісти - Петро Кухарчук та Євген Войтович чарували своїми голосами...".

"Поверталися ми з Олексієм Соколовським у Будинок культури вже надвечір, стомлені, але задоволені. Ще на вулиці, підходячи до щироких розчинених дверей, почули розливи баяна і спів. На сцені повним ходом ішла репетиція агіткультбригади. Тетяна Площенко, Артем Малярчук, Петро Єпішев, звіряючись із текстом сценарію, програвали і проспівували музичні номери, і вже через годину агіткультбригада набула потрібної кондиції. Прийшов завідуючий Токар Микола Іванович, прослухав нас і дав своє "добро"..." (Зі спогадів В. Єфіменка, "Рожищенські мотиви")

                      

У 90-х роках Петро Григорович Єпішев був першим засновником творчого колективу "Надвечір'я", який  згуртував людей різних професій та поглядів старшого покоління, для яких пісня стала у житті стимулом, підтримкою та розрадою. Усі вони закохані у співуче мистецтво, яке радо дарують людям  і нині.

Часті виступи, громадська робота, сімейні клопоти... Все це робило його життя швидкоплинним і цікавим. А скільки випало на його долю вдячних слів, квітів, інших відзнак таланту і працелюбності. Інакше і бути не могло. Адже все своє життя він дарував людям радість від спілкування з прекрасним світом музики. І сам наче б став втіленням прекрасного.

Єпішев Петро Григорович пішов у вічність 11 червня 2009 року, але пам'ять про нього на завжди залишиться в серцях земляків, усіх, хто його знав, поважав і насолоджувався його мистецтвом.

Матеріал про життєвий і творчий шлях Петра Григоровича Єпішева зібрано в тематичній папці "Відомі люди району" Рожищенської центральної районної бібліотеки.