"Талант бурхливої пори"

Творчість Володимира Винниченка замовчували та фальсифікували майже півсторіччя, йому закидали "достоєвщину", на ньому навішували чимало ярликів. Та, як зазначає Юрій Бойко, Винниченко "не став малим Достоєвським", а залишився Винниченком зі своїми тривогами, з українською журбою, з думками про формування української індивідуальності - і під цим оглядом для багатьох із нас його писання залишиться ще замкненою за сімома замками книгою".

28 липня виповнилося 140 років від дня народження українського політичного і державного діяча, письменника Володимира Винниченка.

            (1880-1951)

 

Володимир Кирилович Винниченко народився 28 липня 1880 року в місті Єлисаветграді (тепер Кропивницький) у робітничо-селянській родині.

Після навчання в народній школі, де привернув увагу до себе вчителів своїми здібностями, здобував освіту (попри матеріальну скруту) в чоловічій гімназії.

 У старших класах Володимир Винниченко бере участь у діяльності нелегальної організації, пише революційну поему, за яку його виключають з гімназії. Склав екстерном іспити за середню освіту в Златопільській гімназії.

У 1901 році вступає на юридичний факультет Київського університету, та незабаром (1902 року) через участь у Революційній українській партії був уперше заарештований і посаджений до київської в'язниці.

Того ж року Винниченко заявив про себе як літератор: у журналі "Кіевская старина" з'явилася повість "Сила і краса". Далі служба в армійському дисциплінарному батальйоні, дезертирство, еміграція до Галичини. Під час перевезення нелегальної літератури з Галичини до Києва на кордоні Винниченка знов заарештували. Після півторарічного перебування у військовій в'язниці письменника звільнено у зв'язку з амністією, у реакційні післяреволюційні роки він знову опинився за межами України. Володимир Винниченко працював у закордонних партійних організація і час від часу нелегально приїжджав на Батьківщину. Творчість молодого письменника привертає увагу літературних діячів, критиків, широких кіл громадськості. На першу Винниченкову збірку "Краса і сила", що вийшла в Києві у 1906 році, Іван Франко відгукнувся дуже схвально: "І відкіля ти взявся у нас такий?". Під час Першої світової війни письменник повернувся в Україну, а в 1917 році став одним з організаторів і керівників Центральної Ради, згодом головою Генерального секретаріату й генеральним секретарем внутрішніх справ. Після повалення гетьмана Скоропадського став на чолі Директорії, а 1919 року через розходження в принципових питаннях з більшістю Директорії та уряду виїздить за кордон.

У 1920 році веде переговори з більшовицькими лідерами, намагаючись переконати керівників уряду УРСР у потребі створення по-справжньому вільної національної Української держави, та, зрозумівши, що Харків слухняно виконує московські вказівки, назавжди виїжджає з України.

Під час Другої світової війни відмовився від співробітництва з німецькими окупантами, за що був заарештований і ув'язнений. Роки війни важкі випробовування підірвали й без того вже ослаблене здоров'я. Помер Володимир Винниченко 6 березня 1951 року в селі Мужен (Франція), там і похований.

 Володимир Винниченко – автор численних публіцистичних, белетристичних і драматичних творів. Серед них – п'єси "Щаблі щастя" (1907), "Великий Молох" (1907), "Memento" (1909), "Брехня" (1910), "Гріх", "Між двох сил" (1918) та багато ін.; романи "Записки кирпатого Мефістофеля" (1917), "Сонячна машина" (1926), "Слово за тобою, Сталіне" (1950) та інші.   

З нагоди 140-річчя від дня народження Володимира Винниченка працівники відділу обслуговування підготували тематичну поличку  
"Талант бурхливої пори"

та презентують книгу Степана Процюка "Маски опадають повільно".

Треба бути мужнім або занадто безпечним письменником, щоб написати роман про Володимира Винниченка. Степан Процюк зважився запропонувати своє бачення цієї непересічної і складної постаті в нашій історії.

Життя Винниченка - пристрасні, мученицькі і болючі пошуки власної сутності у творчості, громадській діяльності, любовних історіях. Контроверсійне мислення і безмежна творча сміливість, місіонерство і протест зробили його найчитабельнішим письменником свого часу. Були в тому часі і ті, хто вважав його "жахливою дитиною" національної культури.

Таким постає Володимир Винниченко в романі Степана Процюка "Маски опадають повільно". У цій сміливій художній версії - внутрішній світ і складний шлях героя від ексцентричного невротика, екстравагантного і сенсаційного митця до видатного мислителя, який гідно представив українську літературу у світі.

...Володимир Винниченко завжди мав нахил до протесту і творчої ексцентрики. Маски його людських і творчих "я" мерехкотіли, як холодні нічні зорі. Він зріднився з ними, вони його терзали, у муках боротьби з ними проминали його дні.
Свідомо і несвідомо, інтуїтивно і послідовно Степан Процюк змальовує жорстоку арену поєдинку героя із собою, спотвореними ідеалами, крихкістю людської долі.
У роман йдеться і про пошуки героєм особистого щастя, правди, високі миті і трагічні втрати кохання. Авторські алегорія та символіка підносять його долю до рівня високого національного міфу, істотно доповнюють розуміння його подвижницького життя і внутрішнього світу.

Книга вийшла друком у видавничому центрі "Академія" м. Київ у 2011 році.

Пропонуємо вашій увазі уривок із книги "Маски опадають повільно":